Гори, сонце, дві собаки

Всім привіт! В Дзиґи насичене життя, хоч і не завжди в нас є час порадувати вас гарними фото.

А все ж таки, це дуже важливо, тому нумо спробуймо кілька різних форматів — який був би цікавіший і вам, і міг залучити більше людей до нашої спільноти, спільноти фанатів Дзиґи 😉

Весна заледве манить нас своїм теплом в місті, пробиваючи зимову лінію оборони… та хіба так починають текст про собак в горах?!

Звісно ж, ні! Ми були в горах!!! І я кажу ми, маю на увазі всі ми: Дзиґа, Дімко, Іринка, Альма, Мирко, Лора та Саша!

Звучить як чималенький список як для лише однієї машини… Так і є, 5 людей та 2 собаки в одній машині — це не найкраща ідея, проте досить весела — це однозначно.

Але все по черзі.

- Іринка побачила в інстаграмі Мирка, колеги з УКУ, що він тепер має красивезну білу хаску Альму!

- Ми їх запросили до нас на снідання, разом з псом 🐩 аби перевірити, чи наші собаки ладнають між собою.

- Неймовірно, але вони ладнають. Що ж, тоді поїхали може завтра на гори? Так, ми хочемо завтра йти з собакою на Пікуй 🏔

- Мирко зацікавився і каже, що вони легкі на підйом… Ще б пак!легкі на підйом на Пікуй 🏔🏔🏔

- Наступного ранку ми прокинулись не зранку, а вночі — о 4 годині… Зібрали себе, зібрали Дзиґу, зібрали машину. Та й поїхали збирати друзів по місту.

5 ранку, а ми вже всіх зібрали, і прямуємо до Біласовиці, звідки запланували починати підйом

Дорога чиста, багато машин немає, поліції теж… Звучить як ідеальна можливість Дімку отримати штраф з камери за перевищення швидкості в населеному пункті більш ніж на 50 км / год 🤡. Чомусь я думав, що поки камери ще не працюють… Однак, далі вже не порушували і їхали як має бути.

Навіть вже в Сколе починаються гори, схід сонця нас супроводжує, пригріває своїм коханням до подорожніх… Біласовиця. Зупиняємось на заправці, щоб поснідати запасами з дому, набрати чаю в термос, помилуватись краєвидом…

Під’їхали на початок маршруту, перевзулись, вдягнулись у відповідний одяг — водонепроникний, захищений від вітру, терморегулюючий, та й одягнули Дзиґу! В неї з недавнього часу є неймовірна тактична амуніція для походів — така, аби вона могла нести свої речі сама — корм, воду, смаколики, іграшки.

Ця штука досить масивна, і ми трохи побоювались, що Дзизі буде не комфортно, тому до того ми тиждень допомагали Дзизі звикнути до неї — гуляли в ній, відпускали бавитись з собаками, їздили на велосипеді.

Майже відразу ми відпустили собак з повідців, та й вони собі кружляли навколо нас, супроводжували, і тішили своєю радістю — як же їм гарно в снігу, у лісі, на свободі!

Гей-гу, гей-га — таке то в нас життя:

Наплечники готові — прощай, моє дівча.

Сьогодні помандруєм — не знаємо самі

Де завтра заночуєм: чорти ми лісові!

Гей-гу, гей-га — чорти ми лісові!

Гей-гу, гей-га.

Дзиґа, ти є прикладом нашим, що надихає нас на активне життя, на прогрес, на рух, на авантюризм, на допитливість. Ти заряджаєш нас енергією, цвітеш радістю! Хіба б перейменувати той текст на «Ода Дзизі»?

З погодою неймовірно пощастило — сонечко пригрівало, обіймало, тулилось до нас, та й ми підіймались все ближче до нього… Легенький вітерець приносив нам новини з вершин, що чекали нас.

На горі вдалось зробити кілька цікавих кадрів — ось один з них. Лише вдумайтесь, скільки сенсів у ньому одночасно: Дзиґа випрошує щось в Іринки, Альма шукає в пакеті АТБ відповіді на одвічні питання, Ісус лиш розводить руками: мовляв, так воно все і є — най так і лишаєтьсі; а гори кремезно дивляться на це — мовчать, притримуючи свої снігові капелюхи.

А погляньте на цю знимку! За мною гори, яке там горе?!

Звісно, не обійшлось і без групового фото:

Спускаючись, ми всі дуркували та веселились — котились, з’їжджали на дупі, стрибали в сніг, провалювались, бігали наввипередки з собаками, сміялись…

Діставшись донизу, ми привітали одне одного з успішним завершенням походу, вмостились якомога зручніше в авто та вирушили додому. Підспівували Девіду Боуї — Sun Machine is coming down, and we’re gonna have a party, та й насолоджувались гірськими пейзажами, залитими вечірнім сонцем. Собаки в першу ж ліпшу мить вмостились та й спали весь час — натомились…

Загально по часу:

5.00 — виїхати зі Львова.

8.00 — приїхати до Біласовиці.

9.00 — почати сходження.

11.30 — піднятись на Пікуй.

15.00 — спуститись донизу

18.00 — повернутися до Львова.

Це був чудовий день, повний емоцій, почуттів, активності, пейзажів. Це щось, що заряджає на тижні вперед — насичуєшся красою природних картин, що створені не людьми, а гірськими нявками, лісовиками та чугайстрами… Ми спробували передати вам цю візуальну насолоду цим текстом та фотографіями 😉

Як ви думаєте — чи варто нам частіше писати довгі публікації про життя Дзиґи?! Ставте ✏️ в реакціях до цього посту!

Березень 2021, Дімко для https://t.me/dzygadog